“Порохоботи” проти “зрадофілів”: українська національна буржуазія на противагу союзу люмпенів з олігархатом

Порошенко-звернення

 

Дмитро Вовнянко
журналіст
(FB)

Ви знаєте, що роблять “порохоботи”, коли збираються разом? Уявіть!
Вони не пишаються реформами. Вони – не захоплюються справою Онищенка й е-декларуванням. Вони – критикують владу.

Як на мене – критикують жорстко і по ділу. Щоправда, їхня критика сильно відрізняється від того голодрансько-люмпенського дискурсу, який ширить українська преса. Чим?

“Порохоботи” мають до влади безліч претензій.
Це – і огидна робота “Мінстеця”.
І повільний хід судової реформи.
І не завжди адекватна кадрова політика.
І невиправдано роздута розхідна частина бюджету, яка часто-густо плодить люмпенів і нероб – особливо по селах.
Вічна тема – податкова і Міністерство охорони здоров’я.

За інших умов чимало “порохоботів” критикували б владу значно дужче за “зрадофілів” – і аж ніяк не за малі обсяги халяви для “злиденних і обидлених”. Але…

Але претензії “порохоботів” тонуть у потоках критики голодрансько-люмпенської – тези для якої ударно тиражує українська “демократична” преса.

Так, я добре пам’ятаю заперечення одного знайомого головреда: “Твердження, що нас читає люмпен – нісенітниця. Люмпен читає «жовтяк», хіба що”.

Так, панове працівники преси, читає вас – не люмпен. Читають вас різного штибу політактивісти та різноманітні “інтелектуали”-недоучки, власне, які й вкладають у вуха люмпена вічні тези за Марксом і його послідовниками Леніним і Винниченком, відповідно. Саме вони вкотре й вкотре повідомляють люмпену “вас обікрали/ вам – винні/ держава мусить створити ваш добробут…”

Держава мусить… Хтось винний… Хто завгодно – тільки не сам…

Френд Alexander Manuylenko колись правильно сказав – світогляд бідної людини і світогляд голодранця принципово різні.

Людина бідна – бідна тимчасово. Голодранець таким лишається завжди, для нього це сенс життя.

Бідна людина рветься і прагне стати якщо не заможною, то принаймні забезпеченою, хоче реалізувати свої таланти і свій потенціал. Свої мрії…

У голодранця мрія одна – халява. Голодранець переконаний – йому винні. Він пограбований і тому пограбувати – не гріх. Тому вимагати від держави більше й більше – треба.

Як сказав колись мені один робітник на заводі: “Хай директор продає верстати і розплачується по зарплатнях!”
На чому він зароблятиме, коли не буде верстатів – його не цікавить. Голодранцю – пофіг на все, крім своїх власних потреб і бажань, які йому задовольнити “мусять, бо йому винні”.

Преса через слова недоучок, лівацької “образованщини” (за Солженіциним) ці настрої постійно культивує. А за просторікуваннями недоучок ледь помітно, на рівні шепоту, чуються до болі знайомі голоси: “Хочу! Хочу! Приведіть мене до влади!”

Ви не звертали уваги? 25 років у нас у ЗМІ тиражуються до болі знайомі лівацько-соціалістичні тези про захист знедолених і про боротьбу з гнобителями – але раз до разу до влади приходять ті самі “гнобителі”.

І “Україна без Кучми”, і Помаранчева революція, і Революція гідності закінчувалися одним і тим самим – диким ревом ідейних їхніх прибічників: “Нас кинули!”
Про вибори – поготів і говорити. Англійці говорять “раз обдурив – ганьба тобі, вдруге обдурив – ганьба мені”. Вам не здається, що якщо “кидок” триває стільки років, це не випадковість – це система?

“Так, система”, – підтверджують політексперти і роз’яснюють, що голодрансько-люмпенська більшість – спільнота дуже гарно керована через прошарок “образованщини”, яку фінансують олігархи (через громадські організації та політичні партії), а ідеї для якої генерує преса – фінансована тими самими олігархами. Коло замикається.

Знаєте, чому бісять пресу та багатьох громадських активістів “порохоботи”? Тому що “порохоботи” зазіхнули на їхню свята святих – монополію на істину.

“Порохоботи” убивають ефективність доти таких надійних інструментів впливу на маси. І преса й активісти відчувають непевність – в умовах, коли достовірність відомого ЗМІ починає дорівнювати достовірності спільноти блогерів, невдовзі можна й самим опинитися серед блогерів… але блогери вміють не тільки писати, а ще й заробляти для себе.
Не тільки писанням.

Ще більше лякає їх усвідомлення того, що ну не може ця спільнота бути створеною владою. Стихійність явища лізе з усіх шпарин. Кожен відомий блогер-“порохобот” – це в першу чергу харизматичний талановитий публіцист, який уміє не тільки прожирати бюджет видання, а й читача завоювати просто “в полі” – на соцмережах. В умовах такої конкуренції, що більш вільної – не придумаєш. Скільки треба часу, аби знайти та зібрати таку кількість публіцистів (доти – невідомих!) в одному місці? А які структури, аби ними керувати?

Гей, редактори видань! Скільки ВАМ часу знадобилося б, аби створити щось подібне, навіть за умов необмеженого бюджету? Пуп не лусне?

“Порохоботи” розрізнені, неорганізовані, пишуть у різнобій, бува – сваряться між собою (а ви як думали?). Вони часто незгодні одне з одним.
Але з їхнього нестройного хору помалу починає промовляти таке собі колективне підсвідоме підростаючого помалу українського мідл-класу – національної буржуазії.

Український середній клас знає не з чуток: аби на щось вплинути – його до сліз мало. Проте війна раптом показала – його цілком достатньо, аби сформувати і забезпечити добробати та ЗСУ. Його цілком достатньо, аби подавити на соцмережах пропаганду ворога. Його недостатньо, аби проголосувати за кого він хоче, але достатньо,  аби запалити людей словом.

Буржуазні націоналісти… Найстрахітливіший жах більшовиків. Гадаєте, чому вони саме так називали прибічників і Винниченка, і Шухевича?

“Порохоботи” не підтримують владу – це міф. “Порохоботи” в масі своїй – це середній клас: підприємці, менеджери, фахові робітники, інтелігенція, що вже навчилася виживати сама, тощо.

Так само, як будь-який мідл-клас, “порохоботів” дістав альянс знаті з черню, вибачте, олігархів із люмпеном. Дістало, що влада переходить від олігархів до олігархів, як перехідний прапор.

Не маючи чисельності розірвати це порочне коло через голосування, “порохоботи” реалізують улюблену тактику наших парламентаріїв – “золоту акцію”.

Взявшись підтримувати цілком конкретного керманича країни (не найгіршого, до речі), всім іншим кандидатам на владу вони дають зрозуміти: “А хріна ви владою станете! Вам не вистачить пари відсотків – і це зробимо ми. І робитимемо надалі – до тих пір, поки ви не станете з нами рахуватися. Поки ви почнете не подачки ненажерливому голодранцю підкидати, а працювати з буржуа. І коли почнете – коли знайдете доводи, яким ми повіримо, тоді й поговоримо”.

“Зрадофіли” кажуть, що “порохоботи” – підтримка влади… Бу-га-га!

Та якби “зрадофілів” не існувало взагалі, владі було б варто їх вигадати. Якби не голодрансько-люмпенський лемент прибічників усіх без винятку “Майданів-3”, ті самі “порохоботи” владу шпетили б так, що клочки б летіли.

Кожному – своє. Хтось відпрацьовує бабло олігархів у ЗМІ та політичних організаціях. Хтось скандалами залучає гроші на свої організації. А хтось думає на перспективу і пише про те, що болить.

У Середньовіччі буржуа паралельно з роботою постійно вправлявся зі зброєю – аби навали феодала на рідне місто відбивати. Нині такий самий буржуа, паралельно з роботою, заходить на соцмережі.

Боротися.

Читайте також:
Інформаційний бардак: як народжуються чутки про поразки в АТО

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *