УІНП відзначить 75-річчя проголошення незалежності “бандерівської” України

Акт відновлення української державності від 30 червня 1941 р., надрукований у газеті «Самостійна Україна» 10 липня 1941 р.

Акт відновлення української державності від 30 червня 1941 р., надрукований у газеті «Самостійна Україна» 10 липня 1941 р.

30 червня виповнюється 75 років відтоді, як у Львові було проголошено Акт відновлення української державності. 

До цієї річниці у Києві упродовж 29-30 червня проходитиме організована Українським інститутом національної пам’яті міжнародна наукова конференція “Український визвольний рух 1920-1950-х років: ідея державності та її реалізація”, а також інші заходи з нагоди ювілею державності-1941.

Як повідомили Новинарні в прес-службі УІНП, 30 червня о 9.00, співробітники Інституту спільно з громадськістю покладуть квіти до меморіальної дошки Дмитру Мирону-Орлику, одному з учасників відновлення української державності у 1941 році (за адресою вул. Володимирська, 50 (будівля Національної опери України).

“30 червня 1941-го року у Львові з ініціативи Організації українських націоналістів було проголошено Акт відновлення української державності. Ця чергова спроба українців заявити про власну державність відбувалася у вкрай несприятливих обставинах і навряд чи могла бути успішною. Втім, вона вкотре засвідчила їхнє прагнення до власної незалежності.
Український інститут національної пам’яті вшановує проголошення Акту відновлення української державності у контексті Року державності. Водночас довкола цієї події побутує чимало міфів та спекуляцій. Наукова конференція, що відбудеться в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, покликана викристалізувати з них історичну правду”, – зазначають в УІНП.

Дослідники говоритимуть про причини й наслідки проголошення Акту відновлення української державності та місце цієї події в нашій історії.

У роботі конференції візьмуть участь науковці з України, Німеччини, Великобританії, Литви. Зокрема, Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті; Іван Патриляк, декан історичного факультету КНУ імені Т. Шевченка; Володимир Трофимович, завідувач кафедри історії Національного університету “Острозька академія”; Богдан Галайко, директор Науково-дослідного інституту українознавства; Дмитро Злепко, професор Українського вільного університету (Мюнхен, Німеччина); Стефан Романів, голова Організації українських націоналістів (бандерівців) (Австралія).

Конференція розпочне роботу 29 червня, о 14:00, в аудиторії 349 історичного факультету КНУ ім. Шевченка (вул. Володимирська, 60).

Перед початком, о 12.30, відбудеться презентація книги «Петро Дужий. Відоме й незнане».

Науковий форум організовує Український інститут національної пам’яті спільно із Науково-дослідним інститутом українознавства, Історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Центром досліджень визвольного руху та МБУ «Центр національного відродження».

Львів’яни в очікуванні проголошення Акту відновлення української державності. Площа Ринок, 30 червня 1941 р.

Львів’яни в очікуванні проголошення Акту відновлення української державності. Площа Ринок, 30 червня 1941 р.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Акт відновлення української державності – декларація про відновлення української держави, проголошена Організацією українських націоналістів під проводом Степана Бандери у Львові 30 червня 1941 року.

Документ складався з трьох пунктів. Пункт 1 проголошував відновлення української держави і закликав український народ боротися за суверенну владу на всіх національних землях. У пункті 2 йшлося про створення на західноукраїнських землях української влади, підпорядкованої майбутньому національному урядові в Києві. Пункт 3 містив запевнення, що самостійна Українська держава буде тісно співпрацювати з Німеччиною. Далі було оголошено список членів Державного правління – українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком.

Проголошення Акту схвально сприйняли провідні діячі українського політичного руху та українська спільнота. Зокрема, йому присвятив окрему відозву митрополит Андрей Шептицький. У наступні дні по всій Західній Україні активісти ОУН організували мітинги на підтримку Акту, створювали органи української місцевої влади.

Оскільки підготовка документа здійснювалася таємно, його проголошення стало для окупаційної німецької влади «громом серед ясного неба». Через кілька днів, після консультацій з Берліном, гестапо заарештовує Ярослава Стецька, Степана Бандеру й низку інших діячів. Після того як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акту, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен (за 30 км від Берліна).
Із 11 липня 1941 р. нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, у тому числі маніфестації на підтримку Акту 30 червня. А вже в вересні німецька поліція безпеки провела масові арешти оунівців, за гратами опинилися майже 2 тис. осіб. У відповідь залишки керівництва ОУН(б) ухвалюють рішення про перехід в підпілля, активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.

МИРОН Дмитро (псевдонім — «Орлик») народився 5 листопада 1911 р. в селі Рай (нині Бережанського р-ну Тернопільської обл.).
Навчався в Бережанській гімназії, з якої був виключений за приналежність до ОУН. Середню освіту здобув у Малій духовній семінарії у Львові. Із 1930 р. — студент факультету права Львівського університету, в цей час займав пост референта юнацтва Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях.
Один із редакторів першого підпільного видання ОУН в Україні «Бюллетень КЕ ОУН на ЗУЗ».

За участь в підпіллі був засуджений, карався в польських тюрмах у Равічу і Вронках (1933-1938 рр.). Політичний референт Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (1938-1939 рр.). Співавтор вишкільного матеріалу «44 правила життя українського націоналіста» (1938 р.) та автор праці «Ідея і чин України» (1940 р.). Член Проводу ОУН (б), крайовий провідник ОУН(б) на західноукраїнських землях (1940 р.). Влітку 1941 р. – провідник Північної похідної групи ОУН(б), згодом заарештований гестапо за підпільну діяльність на Київщині.

Однак Дмитру Мирону разом із Василем Куком й Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під арешту й повернутися до Львова. У 1941-1942 рр. займав пост крайового провідника на Центрально-Східних українських земель. Загинув 25 липня 1942 р. у перестрілці з гестапівцями на розі вулиць Фундуклеївської та Театральної (нині – Богдана Хмельницького і Лисенка) у Києві.

Читайте також:
У Польщі “якісно” сплюндрували могили вояків УПА. Є реакція УІНП

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *