“Журналістика передбачає опис двох правдивих, хай і суперечливих позицій, а не правди і відвертої брехні”

Фото УНІАН

 

Антін Борковський
журналіст

(FB)

Є Василь Пелиш, якому сокирою відрубали руку за наколку з тризубом, і є люди, що відрубали цю руку.
Є вбиті на Майдані і є вбивці Майдану.
Є Борис Немцов – і є паскудь, що його вбила.

Але тут нема двох сторін – є одна сторона – Пелиша, Нігояна, Політковської – другої сторони нема, є лише звіряче ніщо.

Я не хочу знати, чи любить це ніщо макарони, шансон або “Динамо” Київ. Є межа, за якою критерії теоретичної журналістики зникають.
Бо журналістика передбачає опис двох правдивих, нехай і суперечливих позицій, але не правди і відвертої брехні, маніпулятивно втюхуваної під виглядом “об’єктивності”.

У колишньому нацистському концтаборі я бачив гори дитячого взуття. Сандаликів. Волосся. І мені не цікаво, що думали ті, хто газом чи лопатами вбивав цих дітей.
Священномученик Омелян Ковч потрапив до нацистського Майданеку через те, що охрещував юдеїв, видаючи їм відповідні посвідки, аби врятувати від смерті. Коли до нього прийшло гестапо з вимогою припинити, він сказав до священиків, котрі вагалися, як діяти: “Ви знаєте про свій обов’язок – нехай кожен чинить по совісті. Я хитрувати не буду”.
Ковч загинув у концтаборі Майданек. Мене не цікавить мотивація тих, хто вбив Ковча. Вони не є другою стороною. У протоколах Нюрнберга словеса про не знав-помилявся викладені послідовно, але вони є брехнею. Бо правда тут лише двох сторін – Ковча і тих, кого він прийшов захищати. Решта – ніщо.

Журналіст повинен захищати правду, котра на стороні скривдженого. Цим журналіст і відрізняється від пранкера Вована й мавпи з лейбованими мікрофоном.

Суперечка про акредитованих лугандонським режимом породжена термінологічною суперечкою не про межі свободи слова. Фундаментальна дилема: а що ж таке “моя країна” і чим вона відрізняється від “території, де проживаєш”.

Країна – це не місце, де ночуєш, де стоїть унітаз і банкомат. І якщо тобі все одно, що з твоєю країною – це не твоя країна. Бо це не територія заробітку, не протокольне місце фіксації дня народження і решти метричних характеристик.
Країна – це простір вартостей. А вартості моєї країни кардинально протилежні вартостям Кремля і найманих ним моторол, без різниці, чи вони з автоматами чи з журналістськими ксивами.

Читайте також:
“Перемога Кремля”: сайт “Миротворець” закривається

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *