“Київ робить велику помилку, коли розповідає лише про війну на Донбасі й не бачить людей Донбасу”

Віктор Андрусів
колишній в. о. заступника голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації

(FB)

Більше місяця, як я повернувся в Київ із Донецької області. Поступово я повертаюсь у загальнонаціональний дискурс. Щодня переглядаю новини, читаю статті, аналізую порядок денний. За цей час я побачив одну дуже важливу річ: Донецької області, як, в принципі, й інших, в національному дискурсі не існує.

Це не зовсім так, оскільки ми щодня чуємо й читаємо новини з цієї області, але ці новини ніякого відношення до області й тих, хто там живе, не мають. Це зведення з фронту, побут і життя військових, зради й перемоги оборони, новини війни. Все. Нічого про життя регіону, де йде ця війна, нічого про людей, по долях яких ця війна їде танками, нічого про боротьбу за душі населення звільнених районів. Як і, власне, дуже мало дій в цій боротьбі.

В цей же час свідомість українців поступово наповнюється уявленням про орків, вату, совків, сепарів. І ці уявлення остаточно отримують перемогу над національними інтересами повернення своїх територій, на користь інтересів “позбутися і забути”.

Ми починаємо перемагати самі себе в своїй уяві, обдурюючи себе, що там живуть якісь нелюди, а тут живуть справжні європейці, красиві, розумні і багаті.
Так-от, ні не живуть.

Минулого тижня я проїхав шість областей Західної України. І можу сказати: тут живуть такі ж корупціонери і дикуни, які “пиляють” заводи, міську інфраструктуру і заробляють на всьому – від будівництва до харчування в дитячих садках.
Тут такі ж розбиті дорогі, як і донецькі після великої кількості військової техніки, яка проїхала по них. Тут так само люди не мають жодного уявлення про екологію, створюючи тисячі стихійних сміттєзвалищ, а пізніше – дивуючись, чому в екологічно чистих Карпатах багато людей хворих на рак…

Все це вказує на те, що ніякої особливої різниці між Донбасом та іншою Україною немає. Крім одної – інформаційна сфера.

Бо більша частина Донбасу продовжує жити в російській інформаційній сфері “дєдів, які воєвалі”, “руского мира и духа”, а більша частина Україна живе в іншому інформаційному просторі, де Донбас – це орки, вата і сепари.

Звідки в таких умовах мешканець Тернополя може побачити українця на Донбасі, яких там тисячі і які ризикували за Україну всім, чим в них є? Не може.

Відсутність Донбасу в інформаційній сфері робить всі його гуманітарні проблеми другорядними в порядку денному.
Переселенці, культурна політика, робочі місця, замовлення для заводів, переорієнтація на український та європейські ринки – все це десь далеко і не потребує ніякої уваги. От, мажор вбитий копами, Євробачення – ось це події, це [в Україні] хвилює кожного…

Можу багато писати про Донбас, який знаю я. Можу до безкінечності пояснювати, що там мешкають гідні люди. Що, не зважаючи на колосальну гуманітарну кризу (1,7 млн. переселенців), ви не побачите на вулиці жебраків Із Донецької області. Що більшість своїх проблем ці люди намагаються вирішувати самостійно, оскільки просити про допомогу для них принизливо.

Але кому це зрештою цікаво? Адже Донбасу не існує. Існує тільки війна на Донбасі. Та й то все дедалі менше…

Читайте також:
Віктор Андрусів. Сповідь патріота, який не витримав навантаження
в Донецькій ОДА за мізерну зарплатню