Співаючий далекобійник: “Теми пісень мені вже замовляють колишні нардепи”. Інтерв’ю “Новинарні”

Вадим Дубовський. Фото "Новинарні"

 

Відео: шосе, кабіна вантажівки, в кабіні – синьо-жовтий і червоно-чорний прапори та водій. В програвачі вмикається “мінусовка”, водій починає співати.
Якби існувала номінація “відкриття року в діаспорі”, то після російської агресії цей приз однозначно здобув би Вадим Дубовський – “співаючий далекобійник” зі США.

Він став не просто “бійцем пропагандистського фронту”, а мега-популярним бійцем. Знаменитим Дубовського зробив YouTube, куди він викладає записані в кабіні свого Volvo сатиричні антиросійські пісні на власні вірші та на музику радянських композиторів.
Кількість підписників каналу Вадима Дубовського перевищує 22,5 тисячі, а загальне число переглядів відео – майже 6,5 мільйона.

Прапори в кабіні Вадима Дубовського. Кадр відео / "Новинарня"

Прапори в кабіні Вадима Дубовського. Кадр відео / “Новинарня

До речі, ще один показник авторитету й популярності Вадима – десятки “лівих” каналів, куди “пірати” переливають пісні Дубовського, щоб і собі заробити на показах.
Тож майте на увазі: коли ви натискаєте рекламу на каналі Дубовського, ви підтримуєте українське військо.

Сам Вадим розповідає, що записує ці пісні насамперед для російської “вати” аби якось змінити свідомість адептів Путіна, а всі зароблені таким чином гроші перераховує на потреби Збройних сил України.

Уродженець Донецька і російськомовний у колі родини, Дубовський – громадянин США з 2010 року – бере активну участь у житті української громади в Чикаго, а в скайп-інтерв’ю “Новинарні” демонструє бездоганний зразок літературної української мови.

“Радянське пісенне сміття вичерпується”

  • Вадиме, я бачу, що на вашому каналі в YouTube дедалі рідше з’являються нові пісні. Із чим це пов’язано? У вас вичерпується натхнення, теми для пісень чи щось інше?

– Я буду говорити по щирості. Коли я починав записувати ці пісні, тривав Майдан, потім – гостра фаза російської агресії, окупація Криму, чітко виражені бойові дії, справжня війна. І це було дуже на часі.
Але ж ви розумієте, людина – така істота, яка до всього адаптується. Всі вже звикли до думки, що в Україні триває війна, і, можливо, в такому вигляді вона триватиме довго. Це вже не щось таке, що на голову не налазить. Така війна, як зараз, уже всім «налізла на голову» і всі з нею змирилися, адаптувалися, якщо можна так сказати.

  • Призвичаїлися.

– Точно, призвичаїлися. Влучне слово, дякую. Коли цього ще не сталося, на початках, я видавав три-чотири пісні щомісяця. Майже по пісні на тиждень. Був порив, був запит, були відповідні теми для творчості. Це по-перше.

По-друге, я намагаюся брати фонограми для своїх творінь переважно із радянського «пісенного сміття», як я його називаю. Я ніколи не візьмуся переробляти якусь пісню Окуджави, чи Висоцького, чи іншу пісню, зміст якої залишається моральним та актуальним. Я намагаюся переробляти тільки агітки («Я люблю тебя, жизнь», «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью», «Забота у нас такая», «Русское поле», «И вновь продолжается бой», «Орлята учаться летать» тощо).

Та навіть «Катюша» часів Великої Вітчизняної війни. Це все сміття. Музика таких пісень написана професійно, і вона відповідала тому призначенню. А слова – вибачте. Епоха відійшла, і слова знецінилися разом з епохою.

Тобто, знаєте, вичерпуються мелодії з цієї категорії, які всіма впізнаються з півтакту (пам’ятаєте, як у передачі «Вгадай мелодію»: «Я угадаю эту песню с одной ноты»). Залишається дедалі менше пісень, які хотілося б «ображати». Наприклад, «Темная ночь» – пісня, з якої я не став би кепкувати.

Хоча, знаєте, я переробив Молчанова «Жди меня, и я вернусь». Мій варіант – «Не жди его», від супротивного. Пісня присвячена жінці того ГРУшника Александрова, затриманого після теракту на Донбасі. В оригіналі, на вірші Костянтина Симонова, йдеться про те, що дружина ніколи не зрадить і чекатиме воїна. А тут мене просто вразило те, що жінка так легко відмовилася від чоловіка на догоду «лінії партії».

  • Чи зараз ви працюєте над якоюсь піснею? Чи тримаєте творчу паузу?

– (сміється) Знаєте, я таких секретів не видаю. Повинна бути якась особливо цікава тема, має стрельнути в голову якась ідея. Як ото було з Яценюком і Бастрикіним, який звинуватив Арсенія в тому, що той брав участь у війні в Чечні. Це прийшло раптом, як кажуть по-російськи, «озарєніє»: пішов зранку митися в душ – вау, «арьол», «арльонок», Арсеній! Я ж стільки цих пісень з дитинства переспівав! Я мислю пісенними категоріями, тому воно мені легко дається.

Дехто мені приписує якісь таланти, якісь особливі якості, властивості – я так не вважаю. Це звичайна «КВНщина».

  • Мабуть, у молодості ви грали в «КВН»?

– Та грав. Коли навчався в педінституті. Пам’ятаю, була перебудова, я тоді ще таку пісеньку експромтом склав про Горбачова: «Я Мишка-Мишка-Мишка, я вовсе не медведь, могу про перестройку я днем и ночью петь! Пою я в Вашингтоне, в Рейкьявике пою, пою про перестройку я песенку свою». Було на тому конкурсі таке завдання – за кілька хвилин скласти пісню на якусь відому мелодію. Мені це далося легко й невимушено. І тепер так само. Я кажу: нічого в цьому мудрого немає (усміхається).

Вадим Дубовський під час інтерв'ю. Фото "Новинарні"

Вадим Дубовський під час інтерв’ю. Фото “Новинарні

  • Скільки у вас триває робота над піснею? Від моменту, коли прийшло «озарєніє» і до запису за кермом.

– По-різному. Буває, що день-півтора. А буває, що й тиждень-півтора. Наприклад, «Гимн антирашистов» склався за день і на другий день був записаний. Що там писати, один куплет перероблений.

А ось коли я писав дев’ять чи десять куплетів отієї “Довгої пісні «О скором конце» (це було навіяно тим православним попом, який у церкві співав «Товарищ память, товарищ сердце») – то, звичайно, всі ці десять куплетів я днів десять складав.

Також досить довго вигадував шість куплетів про «Путлерюгенд» на мотив «Взвейтесь кострами, синие ночи». Це ж треба постаратися. Я тоді виписав усі перли його, Путлєра, – де, коли, з якого приводу він казав: «от мертвого осла уши», «она утонула», «как раб на галерах», про «обрєзаніє», як там його колишня дружина на війну поїхала («сама увязалась»). І на кожен його перл хотілося якийсь куплет видати. Ну, отак воно забрало тижні два.

“Запрошують як весільного генерала”

  • Як узагалі змінилося ваше життя після того, як ви стали знаменитим «співаючим далекобійником» із мільйонами переглядів на YouTube? Можливо, вас почали впізнавати на вулицях?

– Якщо чесно – практично ніяк. Я не став ні багатшим, ні біднішим. На вулицях мене сторонні люди як не впізнавали, так і не впізнають, адже місто велике.

А в українській околиці мене й до того знали. Я працював на українському «Незалежному радіо» в Чикаго три роки, був до кризи 2007 року ведучим, звукооператором, режисером. Від часу Помаранчевої революції наша команда мала до трьох годин ефіру на день. Тому я для української громади трохи публічна людина.

Концерт за участю Вадима Дубовського в Чикаго. Фото з ФБ

Концерт за участю Вадима Дубовського в Чикаго. Фото з ФБ

Ось, скажімо, сьогодні я поїду співати в нашій церкві у складі квартету на вінчання – мене там будуть впізнавати, вітатися. Але раніше теж так було.

Єдине, що тепер іноді трапляється – мене кличуть на деякі заходи української громади як «весільного генерала». Скажімо, був конкурс «Міс діаспора» чи «Таланти української діаспори». Я там сидів у журі, мене представляли як «співаючого далекобійника». От там і підходять незнайомі люди й просять з ними сфотографуватися.

Власне, це всі переміни в житті. Ну ще хіба те, що я став більше часу витрачати на читання коментарів і спілкування в інтернеті, на дискусії в гілках під своїми записами.

“Убивці” щось довго їдуть

  • У коментарях до вашого каналу на YouTube, а також до ваших записів у «Фейсбуці» пасеться дуже багато росіян, і чимало з них погрожують вам розправою, обіцяють приїхати у ваше місто, розстріляти абощо. Знайти вас справді нескладно. Як ви ставитеся до цих погроз?

– Мені здається, що пройшло вже багато часу, відколи я вперше почув такі погрози. І за цей час, якщо хтось хотів, то вже давно міг би зі мною «розібратися». Я таким відповідаю: щось ви довго, хлопці, їдете. Мабуть, заблукали десь, як «псковскіє дєсантнікі».

  • А ось ваша крайня, як зараз кажуть, пісня – про «Рамзанку Дирова». Кадиров відомий досить крутим норовом і мстивою вдачею…

– Та я все ж не такий відомий, як, скажімо, Нємцов. Я на себе таку роль не приміряю.

  • Після цієї пісні навіть Невзоров в одному з телеефірів відважив вам неабиякий комплімент, назвавши «умніцей вот с такой голосіной». Як ви поставилися до такої оцінки з вуст неоднозначного російського журналіста?

– Ну як? Звичайно. Я на свою адресу вже стільки компліментів наслухався, я трошки з самоіронією до цього ставлюся. Я прекрасно знаю ціну собі як вокалісту і як «голосінє». То таке, нема в тому нічого особливого.

“Пишу з прицілом на “ватників”

  • Ваша творчість – ці пісенні «залпи» у стилі «утром в газете – вечером в куплете», спрямована насамперед на російську аудиторію. Мова та мелодії відповідні. Як ви гадаєте, у тих росіян, які слухають ваші пісні, хоч трохи змінюється ставлення до Путіна, Кадирова?..

– Думаю, так. Інакше я цього не робив би. Якби я намагався потішити лише патріотичну українську аудиторію, то для цього можна було б використовувати зовсім інші пісні.
Моя ціль – писати саме до «ватників». І я впевнений, що до них потроху доходить. У соцмережах мені справді багато пишуть: «Да кому ты нужен, гастарбайтер, в Америке горло дерешь». Але я переконаний – це їх зачіпає. Особливо тих, хто ходить із георгієвською стрічкою, «дедывоевали». Їм мої тексти на знайомі мелодії – як сіль на рану.

Вони мають переосмислити ту радянську епоху. Адже не читали ні Суворова, ні Солженіцина. З них не вичавлено «совок» з усіма його жахіттями. Можливо, в тієї системи були якісь невеликі досягнення, але лише на крові, на костях, на трудоднях… Ці люди не знають, що в СРСР колгоспники до 1970-х років навіть не мали паспортів. Це ж порушення елементарних людських прав! А і дід мій, і баба, і другий дід, і друга баба – всі були колгоспниками. Довго не отримували пенсії. А мені потім коментатори кажуть, що я щось винен Совєтскому Союзу за «бесплатное образование и бесплатную медицину»!

Я абсолютно негативно ставлюся до «совка». Мені закидають: «какой ты патриот, да приезжай сюда, воюй!». А я відповідаю, вже стомився про це говорити: я не є патріотом. Патріоти воюють в Україні за її незалежність, за її кордони. Я – антирадянщик. Я лютою ненавистю ненавиджу той устрій та його відродження в нинішній Росії. Мене від цього, вибачте, нудить. Це особливо гостро відчувається, коли ти живеш у вільному незаідеологізованому  суспільстві.

У США нормальне, здорове суспільство. Натомість ЕреФія скочується назад до совка. Я вважаю, що мої пісні ефективні для протидії в цьому напрямі. Це сатира, яка б’є по найболючіших точках росіян.

  • Що вас найбільше зачіпає в коментарях із Росії до ваших пісень?

Мене не лишає в спокої, коли мені «з-за поребрика» пишуть, що я «гастарбайтер». Я хочу на це відповісти: так, я водій вантажівки у США. Але я двічі на рік їжджу у відпустку в екзотичні країни, був на курортах у Гондурасі, в Мексиці, в Колумбії. Із Пуерто-Ріко ось нещодавно повернувся. Уявляєте, коли тут сніг, я їду на пляжі, де +28. Я можу собі таке дозволити. І хай звичайні «арбайтери» у Росії спробують заробити на таке гроші!

Різдво та Новий 2016 рік Вадим Дубовський зустрічав на пляжах Пуерто-Ріко. Фото з ФБ

Різдво та Новий 2016 рік Вадим Дубовський зустрічав на пляжах Пуерто-Ріко. Фото з ФБ

  • Як вам здається, що має трапитися в Росії, щоб її рух розвернувся в демократичний бік?

– Я гадаю, тут рецепт єдиний. Холодильник мусить здобути перемогу над телевізором. Поки люди самі на собі не відчують помилковість державної політики, ганебність дій їхньої владної верхівки – нічого не буде.

Дехто вважає, що соціологія РФ бреше, і там не 86% підтримують Путіна, а не більш як половина. Ні, я переконаний, що таких там абсолютна більшість.

Скільки було зусиль під час перебудови, скільки публікацій про злочини радянського режиму. І що з цього винесло сучасне російське суспільство?! Вони знову відкотилися в радянське минуле, марширують за своїм вождем.

А закінчиться все це лише тоді, коли їм уже не буде чого жувати, коли почнуться голодні бунти, якісь повстання. Я тільки в це вірю.

Чим сильнішим буде прес міжнародної спільноти, тим швидше всі ці проблеми розв’яжуться. Весь світ бачить, що цей новітній Чон Ду Хван на 1/6 земної кулі – величезна загроза.

Читайте також:
В’ятрович: “Євробачення-2017” Україна прийматиме в Севастополі

“Експорт революцій – це не до мене”

  • Якісь рухи в напрямку «холодильника» вже, схоже, почалися. Скажімо, всім нам сподобалася жінка в норковій шубі, яка під час мітингу валютних позичальників у банку в Москві кричала: «Навіщо нам цей Крим, ми не потягнемо Україну». Вас це, випадково, не надихнуло на нову пісню?

– Та я про таке вже писав – «Миллионы россиян перейдут на редьку с квасом». Це пісня «Путлер пока живой». Це вже є (посміхається).

  • Я таким намагаюся випитати сюжет вашої наступної пісні.

– Ні-і, я вам секрет не видам (сміється). У мене є певні задумки, але я чекаю ще, можливо, якихось нових подій, якихось кумедних поворотів, нісенітниць.

Знаєте, приблизно з грудня мені почали дзвонити, писати. Навіть деякі колишні народні депутати України просять: напишіть щось про російських «дальнобойщиків», вони ж там протестують… Підтримайте їх. Пишуть – «дайте їм інструкції, вони мусять ставати посеред залізничних колій, відкручувати там гайки, бо їм складає конкуренцію залізничний транспорт і вони мусять цим ударити по всій економіці Росії».

Виходить, мене підбурюють зробити «експорт революції» через тих далекобійників (сміється). Але я вважаю, така ідея – не життєва. Якщо не назріли умови, ніяка революція з експорту не вийде.

А по-друге, чому я не хочу торкатися теми російських далекобійників? Тому що ця тема ніяким боком України не стосується. Про це саме мене нещодавно запитали під час нічного ефіру на радіо «Ехо Москви»: чому я не підтримую російських далекобійників? І я їм відповів те саме. Мене хвилює тільки те, що має стосунок до України.

А чому Рамзан Кадиров – тому що він є ворог номер 2 для України після Путлєра, він своїми підрозділами допомагає бойовикам на Донбасі. І про бурятів я через те співав, коли вони заявили що «нас на Донбассе нет, приезжайте в Бурятию, будем брататься». А внутрішні російські проблеми мене не обходять.

“Відмовлятися від громадянства України – принизливо”

  • Щодо аудиторії ваших слухачів і читачів. Із якої країни їх найбільше?

– Мабуть, це залежить від пісні. Але якщо рахувати загалом, то найбільша частка – користувачі з України, на другому місці – Росія, на третьому – США.

  • Ви людина політично активна, компетентна. Вам телефонують депутати. А не виникає бажання більше попробувати себе в політиці? Хоча б в американській, не кажучи вже про нашу.

– Ні-ні-ні. До американської політики я взагалі ніяким боком. Та я й англійську мову так собі знаю – суто щоб мати змогу працювати, спитати куди, коли. I can talk, but… (сміється).
А щодо нашої політики, то я ж людина не публічна, я соромлюся. Політичних амбіцій у мене немає абсолютно (сміється).




  • Українське громадянство ви про всяк випадок зберегли?

– Звичайно. Згідно з українським законодавством, щоб вийти з громадянства, потрібно написати заяву, витратити два роки на збір усіх документів, включно з довідкою з районної бібліотеки. І коли ти все те збереш, президент має видати указ – таких-то й таких-то позбавити громадянства.
Це дуже складна процедура і, вибачте, трошки принизлива. Ніхто так не робить, ніхто український паспорт не здає, тож і я не здавав. І це не секрет.

Взагалі, я вважаю, що було б доцільно дозволити подвійне громадянство на офіційному рівні. Адже неофіційно воно існує де-факто і толерується – подивіться на іноземців в уряді, на того ж Коломойського.

Вадим Дубовський під час інтерв'ю. Фото "Новинарні"

Вадим Дубовський під час інтерв’ю. Фото “Новинарні

“Так, я русофоб. Від усього радянського нудить”

  • По ваших дописах та текстах пісень видно, що ви дуже добре знаєте різні нюанси українського та російського суспільно-політичного життя, хоча перебуваєте за тисячі кілометрів звідси. Звідки ви черпаєте інформацію, які сайти читаєте?

– А це не буде рекламою? (сміється) Ось тепер і «Новинарню» буду читати.

Як джерело для мене на першому місці – «Цензор.нет». Там стисло, зі смартфона читаю одразу вранці з підйому. Переглядаю заголовки, тільки щось зацікавило – відкриваю й вивчаю докладно. І так протягом усього дня.
Також проглядаю «Українську правду». «ТСН» – мама моя дивиться серіали й випуски новин на цьому каналі, іноді також Шустера. Але в мене на те немає часу. Раніше читав і дивився «5-й канал», «Факти. ICTV». Із російських ресурсів зараз читаю «Грани.ру» і «Ежедневный журнал», блоги Шендеровича, Яковенка, деякі інші.

До певного часу я дивився російські комедійні серіали на кшталт «Наша Раша», але після 2014 року – як відрізало. Нудить. Знаєте, я не можу навіть пісень російських слухати, російську естраду. Сприймаю це як приниження. Сплюндрували нашу Батьківщину і з того ще й тішаться.

Звичайно, я розумію, що з часом свідомість може змінитися, і я трохи відійду. Але поки що цей пласт сучасного російського хамства сприймати не можу. І радянських фільмів із категорії «ностальжі», ту саму «Иронию судьбы», тепер не дивлюся.

Хоча, наприклад, старовинні російські романси ХІХ сторіччя – співаю. Це зовсім інший період й інше сприйняття.

А загалом я в дискусіях у соцмережах визнаю: так, я русофоб. Але я русофоб із тих самих міркувань, з яких люди в СРСР були германофобами під час Великої Вітчизняної війни!

Читайте також:
Співтранслятор відбору Євробачення, СТБ, пропонує інформацію
про конкурс лише РОСІЙСЬКОЮ мовою

“І де ваші російські пенсії?” – питаємо ми з мамою
в родичів “полу-ватніків”, які лишилися в “ДНР”

  • Ви сам родом із Донеччини. Скільки у вас зараз залишається родичів на території, підконтрольній «ДНР»?

– Там проживає троє дітей сестри моєї бабусі – два мої дядьки й тітка. Вони з покоління моєї мами, їм років по 70. Є ще їхні діти та онуки. Всіх важко перерахувати, але, можливо, їх на окупованій території навіть більш як два десятки.

Повиїжджали звідти мої ровесники,  деякі троюрідні брати й сестри. Дехто з них зараз у Києві, Запоріжжі й так далі.

  • Ви зараз якось підтримуєте контакти з родичами в «ДНР»?

– Так, по розмовляємо по «скайпу», по телефону мама з ними говорить.

  • Чи змінюється їхнє ставлення до того, що відбувається, чи вони призвичаюються до умов?

– До того призвичаїтися неможливо. Вони все життя сподівалися на якусь забезпечену старість, важко працювали і на шахтах, і на заводах. А в результаті – величезна проблема з пенсіями, з харчами, триває війна. Наприклад, у моєї хресної матері там розбомбили квартиру. Вони жили десь там по родичах.

  • Це в якому районі?

– У самому Донецьку. А я колись жив у Донецьку на Петровці, на вулиці Добровольського 5, квартира 5. Ходив у 101-шу школу.

  • Серед ваших родичів у «ДНР» вистачає «ватників»?

– Вони всі «полу-ватники». Мама посварилася зі своєю сестрою, яка їй казала: «Оля, ну ты понимаешь, у нас пенсии как в России будут!». А тепер мама її питає: «ну і як твоя пенсія?»

  • А вони що?

– Ну вони скаржаться, що війна, що нема що їсти, нема де сісти й так далі. А мама тепер їм постійно нагадує про пенсії, «як у Росії». Запитує, чим їм Америка насолила. «Ну мы думали, будет лучше, как в Крыму. В Крыму ведь сейчас лучше!». Я кажу: «ну да»… Кому вони там потрібні зі своїми проблемами, хто їм платитиме пенсії в тій «ДНР».

Застарий для “Голосу країни”

  • Повертаючись до вашої творчості. Скільки у вас уже назбиралося сатиричних пісень на радянські мелодії?

– 23 пісні. Я вже оформив їх у вигляді альбому, назвав його «Культурная дівєрсія» й виклав на SoundCloud. Записав у себе вдома, ось тут у сусідній кімнаті. Купив для цього більш-менш нормальний мікрофон за 300 доларів. Присвятив це Дню Незалежності України у 2015 році. Після того доповнив іще кількома піснями.

Вадим Дубовський в кабіні свого "Вольво" записує чергове відео

Вадим Дубовський в кабіні свого “Вольво” записує чергове відео

  • Українська естрада зараз переживає застій. А у вас в Україні – тисячі прихильників із числа користувачів інтернету. Якби знайшлися якісь організатори й продюсери і запропонували вам виступити в Україні з кількома концертами, погодилися б?

– Та я ж розумію, і розумію саме тому, що навчався музиці з шести років, що в мене не той рівень

Деякі російські коментатори мені закидають: от, мовляв, був артистом, виступав по франціях, на гастролі, а став шоферюгою. Але ж я розумію, скільки я міг би заробляти в Україні, будучи зараз тим самим артистом. Я ж зірок з неба не хапав, солістом опери не був.
Так, був артистом вищої категорії, учасником ансамблю, чудово читаю з листа. Але я розумію, який із мене сольний співак. Ну так, я закінчив консерваторію як сольний співак, виходив до рояля, спирався на нього правою рукою і співав «Ни сна, ни отдыха измученной душе». Але це було сто років тому, я вже забув, де потрібно тримати руки, розгубив усі навички. Адже щоб бути класним артистом, треба займатися цим кожен день. А я займаюся самодіяльністю в кабіні вантажівки.

Мене іноді запитують, чи не хочу я взяти участь у проектах на кшталт «Голос країни» чи «Х-фактор», але я відповідаю, що вже вийшов із цього віку. Застарий я для таких забав. То проекти для просування талановитої молоді, а я вже скрізь вивчився, де міг. У космос уже не полечу й солістом Маріїнського театру не стану (сміється).

Читайте також:
Визначилися всі фіналісти українського відбору на “Євробачення”. ВІДЕО

Перші півфіналісти українського відбору на “Євробачення”. ВІДЕО

  • Торік в одному з інтерв’ю ви розповіли, що монетизуєте перегляди вашого каналу на YouTube і переказуєте ці кошти на підтримку української армії. Ви й зараз продовжуєте цим займатися?

– Так, продовжую. Але, знаєте, мабуть через те, що є якісь обмеження з боку правовласників мелодій, загальні надходження скоротилися. Деякі пісні не монетизуються.

А розмір прибутків від цього я не приховую, тут усе прозоро, і я надам вам звіт і статистику.

Вадим Дубовський портрет - truck Vadim Dubovsky

Дивіться звіт тут >>>>

На початках, за перші півроку, я на YouTube заробив близько 1 тисячі доларів. А надалі – 200 доларів накопичується приблизно за три-чотири, а то й п’ять-шість місяців.

Але ми з дружиною й самі переказуємо власні гроші на благодійність. Через українську громаду Чикаго. Наш осередок тут дуже активний. Наша громада ще під час того першого Майдану, в 2004 році, загалом передала з Чикаго майже 350 тисяч доларів. Тоді таким центром було українське «Незалежне радіо» в Чикаго, де я працював, тепер ми діємо через Українську касу самопомочі. Ми всі – її члени.

  • Ваші антиросійські пісні на YouTube загалом уже скільки грошей принесли?

– Уже більше 2 тисяч доларів. Я перераховую всі ці кошти, що заробляю через YouTube, на рахунок «Фонду допомоги героям» при церкві святого Йосипа в Чикаго. Але я не хочу цим хизуватися, це не такі вже й великі гроші.
До того ж я вважаю, що гроші, зароблені співом за кермом, – вони не мої. Їх своїми переглядами приносять ті, хто слухає пісні. І хай ці гроші йдуть в Україну.

“Про Україну американці вже призабули”

  • Коли наступного разу плануєте приїхати в Україну?

– Можливо, і цього літа, якщо складеться. Востаннє був в Україні у 2013 році, планував влітку 2015-го, але не зміг, бо запропонували записувати тут «Всенощную» Рахманінова.

  • Церква, в якій ви сьогодні будете співати, – це храм святих Володимира й Ольги, до ансамблю якого ви входите?

– Та ми співаємо в усіх християнських церквах. Хіба що окрім баптистських. Бо вони там і самі гарно співають (сміється). І в греко-католиків співаємо, і в православних. У даному випадку це буде церква святого Миколая.

  • Ви в церкві свій баритон «вмикаєте» для душі чи й з професійних міркувань також?

– Тут усе разом. Я два роки був регентом у церкві, тепер бракує на це часу. За спів в ансамблі отримую винагороду (ну, знаєте, на вінчанні ж платять, кожна праця має бути оплачена). А крім того, це добра нагода для соціалізації, для спілкування з колегами, співаками. Це ж такі самі професіонали, як і я, які закінчили в Україні консерваторії та інші профільні ВНЗ. Співати з цими людьми – одне задоволення. Ми ж не тільки за гроші співаємо, нас і на різні свята запрошують, парафіяльні та інші.

  • Як ви там зараз у США можете оцінити ставлення звичайних американців до подій в Україні? Чи звертає хтось на це увагу, чи з’являється інформація у ЗМІ?

– Знаєте, американці взагалі дуже аполітичні. Люди дивляться новини, в тому числі світові, але їх мало обходить усе, що відбувається десь далеко.

Так, після подій 2014 року про Україну американці забули. Але зате про Росію не забули. У США слухають агресивні заяви Путіна, бачать зазіхання Кремля все далі й далі, тепер уже на Близький Схід, і роблять із цього висновки.

Розмовляв: Дмитро Лиховій

Довідка

Дубовський Вадим Володимирович

Походження. Народився 21 квітня 1964 року в Донецьку. Жив там до 11 років, потім півтора року в Міллеровському районі Ростовської області РФ, надалі – в Києві.

Освіта. Навчався в Київській спеціалізованій музичній школі-інтернаті ім. Лисенка. У 1991 році закінчив Київський педінститут ім. Горького, музично-педагогічний факультет (учитель музики, диригент), у 1996 році – Київську консерваторію (оперний вокал, драматичний баритон).

Співоча кар’єра. Творчу кар’єру починав в Академічній чоловічій хоровій капелі України ім. Ревуцького, продовжив у Національній заслуженій академічній капелі “Думка”. Неодноразово гастролював із професійним концертним колективом у Європі, США.

Еміграція. У 2002 році переїхав до Сполучених Штатів на постійне проживання. Разом із дружиною Вікторією Голуб і матір’ю Ольгою Антонівною мешкає в Чикаго. У 2010-му отримав американське громадянство.

Працював ведучим і звукорежисером на Українському незалежному радіо Чикаго (2004-2007). Надалі став водієм шкільного автобуса, а з 2011 року – вантажного автомобіля. Займається вантажними перевезеннями по Середньому Заходу США. Як розповів Дубовський “Новинарні“, з Чикаго – й до Мемфіса на півдні, до Міннеаполіса на півночі, до Лінкольна на заході й до Піттсбурга на сході.

* * *

Вадим Дубовський записує у своїй домашній студії або кабіні авто також багато українських пісень. Остання наразі – “Кохана” Ігоря Поклада. Її Вадим заспівав учора, 14 лютого, для дружини й виклав на свій SoundCloud.

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *