“Нам бракує великих романів про Майдан, щоб повернутися в себе тодішніх”

Майдан 2014

 

Тетяна Терен
журналістка, культуролог

Щоб повернутися в себе тодішніх, нам потрібні великі романи про Майдан (FB)

Іноді я думаю про безсилля літератури. Думаю про це в листопаді, в січні й особливо — в лютому.

Ми всі так затято повторюємо, що є такі великі, неохопні події, про які не можна писати відразу. Так, так, роман “На Західному фронті без змін” вийшов через одинадцять років після закінчення Першої світової. Так, час, який минає після події, дає письменнику можливість проаналізувати, побачити і відчути невидимі зв’язки, провести паралелі, але разом з тим — ризик забути і втратити. Передовсім емоції.

В інтерв’ю Найєма і Рахманіна Сергій говорить про те, що він намагається повернутися в емоції, які він переживав під час Майдану, і не може. Бо емоції втрачаються. І часто їм на зміну приходить розчарування — а це вже та емоція, яка може поглинути все справжнє і важливе.

Я думала про це після першого Майдану. Теза, що справжні тексти про Помаранчеву революцію напишуть пізніше, не спрацювала. І не тому, що після першого Майдану був другий, який ніби витіснив у нашій пам’яті спогади про ту революцію, начебто менш значиму, а тому, що розчарування не дозволило письменникам пригадати свої справжні відчуття. А відповідно — не пригадає їх і читач.

В усіх текстах, які з’явилися через кілька років після революції, герої відсампочатку розуміють, чим усе закінчиться, уже знають, що мало що зміниться, вони песимістичні, як герой “Записок” Ліни Костенко.
Вони такі, бо їхні історії написані за якийсь час, коли самі письменники вже переоцінили свої погляди, коли забули про відчайдушність, наївність, романтизм і любов.

Ми всі говоримо, що надто мало часу минуло після Майдану і надто швидко почалася війна. Ми маємо про Майдан антології текстів із соцмереж, маємо історії людей, фотоальбоми, збірки віршів, есеїв, журналістські розслідування, маємо казку про Майдан, є і перші спроби прозових текстів… Але для великого роману, як ми кажемо, ще зарано.

А саме тепер його якраз страшенно хочеться прочитати. Щоби повернутися у свої емоції. І в себе тодішніх.

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *